17″

Минає час, а ти сидиш втикаєш
в 17 дюймів інтернету. З чаєм
ти знову вип’єш порцію бухла.
“Вона ж хотіла, просто, не змогла.”-
Ти вкотре знову скажеш так собі,
хоч твердо знаєш: винен сам в біді.
Не дочекавшись ранку, ляжеш спати,
а завтра знов те саме. Будеш знати,
що кожен раз, встромляючи ніж в спину,
дивитись в очі будуть, як в вітрину.
І ти навчишся – будеш не боятись
щовечора вмирати. Воскресати
на другий день хотітимеш найменше,
але звикаєш швидко.
Це ж не вперше.