Ми знов говоримо про зовсім різні речі,
та і, цілком, що вже на різних мовах.
Тому, мабуть, зовсім не б’ється серце,
і взагалі не в’яжеться розмова…
Та й чи тому, як би не фантастично,
я не писав, а ти не виглядала,
для нас з тобою завжди буде звичним
що я збрехав, а ти десь загуляла.
І ще, напевно, буде трохи тісно
посеред слів тотального контролю
нам, розділяючи на трьох двоспальне ліжко,
знову на світ дивитися без болю.
Для чого ж ми тоді отак відверто
Лукавим і влаштовуєм вистави?
Коли відважимось і ти, і я «доперти»,
що нам з собою просто нецікаво?
